«Стрічки» та пейзажі Ганни Кріволап

…  Кольорова шовкова стрічка  в українській народній культур-і знак особливий.  Не тільки традиційна прикраса жіночого одягу та святкових ритуалів, а, можливо, щось більше –  поетичний символ,  котрий з роками  обіймає все різноманітніше коло   змістів  та значень,  де перетинаються жіноча любов та вірність, щире послання, що позв’язує коханих людей у розлуці, дарунок, оберіг… «Стрічки» назвала серію своїх картин київська художниця Ганна Криволап. На її полотнах вони  то летять, то парують над українськими пейзажами,  то як знак пам’яті, прив’язані до огорожі. Розлога широчінь українських просторів прокреслюється  рухливою динамікою  кольорових ліній, вітром, що здіймає їх  над землею…   Ця серія виникла в творчості художниці невипадково, певним чином поєднуючи головні теми її малярства-   пейзаж  та вільний яскравий кольоропис, захоплення декоративною стихією фарби у просторі.

Про Ганну Криволап  заговорили з кінця 1990-х, коли вона,  тоді ще студентка Національної академії мистецтва та архітектури, почала експонувати свої картини в Україні та закордоном,  а невдовзі стала лауреатом живописного конкурсу в Тагасарі, в Японії. З того часу виставки її творів постійно проходять у Києві,  експонувалися у Тбілісі, Нюрнберзі,  Берліні, Цюріху, Стамбулі, Майямі, Сан-Дієго, Х’юстоні, Сараєво, Відні… Ганна - член Національної спілки художників України та міжнародного арт-об’єднання « Syrlin Kunsverein International». У 2013 році  її твори були відзначені першою премією  Всеукраїнського  трієнале живопису.

Вже перші  роботи художниці,  яскраві  ,пастозно написані абстрактні композиції, засвідчили її неабиякий кольористичний дар,  творчу енергію та свободу, вільне володіння матеріалом – фарбою,  і захоплення від самого процесу малювання – накладання фарби на полотно.   І хоча з самого початку своїх мистецьких занять вона завжди дуже багато працювала,   її твори  справляли враження  легкості і  невимушеності, ніби  залишаючи  за їх межами  завжди притаманні творчості вагання та сумніви. Очевидним був і вплив її батька – чи не найвідомішого сьогодні в Україні  живописця Анатолія Криволапа. Проте твори Ганни зразу ж  були позначені її власною, особистою інтонацією  та художнім баченням,  що розкривало живопис як захоплююче святкове дійство, « кольорову гру у просторі», де важливими були  самий рух пензля,  авторський жест, безпосередність вислову.

Однак творчість художниці не обмежувалася тільки живописом, а точніше використовувала живописні прийоми в різних мистецьких практиках. Зокрема –  художніх акціях, якими вона захоплювалася на початку 2000-х. « Розмальовані тіла» боді-арту, видовищні перформанси, що перетворювали творчий малярській акт  на  театралізоване дійство,  унаочнювали ту внутрішню динаміку, якою завжди переповнений її живопис.  У кольоровому середовищі її картин з’являлися  і зображення людських фігур, які наче переходили в   них з перформансів… Так вибудовувався, нарощувався художній простір  мисткіні, де одна форма  доповнювала  іншу, залишаючи на полотні свій вплив та досвід.

Художниця любить працювати серіями, циклами, що дають можливість розвивати, уточнювати, варіювати певну тему, мотив, образ,  « розфарбовуючи» його різним звучанням. В цьому ряду - пейзажі   Києва, Стамбулу, Гурзуфу, Сараєво. Відштовхуючись від реальних вражень, Ганна Криволап перетворює їх на  майже казкові, фантастичні ландшафти,  прекрасні « фата-моргани», що здіймаються на її картинах як мрії та фантазії. І тут знову, як це  загалом властиве її  творчому баченню, « пейзаж» стає тим образним « матеріалом», з якого художниця будує свій кольоровий світ.  Сине, червоне, чорне,  жовте, біле на її картинах як фрагменти  коштовних мозаїк складаються у міцно структуровані композиції, ховаючи в собі таку улюблену художницею розкуту вільну енергію  малювання.

В циклі « Стрічки»  ця енергія вихлюпується на поверхню. Тепер – це не тільки « чистий» живопис.  У свої  полотна  художниця включає і «справжні» стрічки,  вводячи предмет в їхню образну структуру. Проте важливим змістовим елементом постає   тут і мотив залізної  решітки-огорожі, яка наче розділяє два світи - ідеальні українські ландшафти в глибині картин і кольорові стрічки на першому, «реальному» їх плані… Що надихає художницю? Бажання  знову, як і на початку своєї творчості, «вийти за межі картинної площини»? Поєднати різні реальності - живопису і  артефактів народної обрядовості?   Ганна розповідає: «Якось в вечорі, їдучи машиною замістом, мене вразили кольорові стрічки, прив’язані до огорожі. Світло фар вихоплювало їх з напівтемряви, вони світилися та рухалися  у повітрі… Ці стрічки здалися мені наче людськими долями, що  ширяють на тлі вічного  природного пейзажу. Я почала їх малювати, а потім – наклеювати  на полотно, вирізувати в ньому отвори і прив’язувати  через них стрічки… Мені хотілося поєднати глибину  намальованого пейзажу і рух пласких кольорових смуг на його поверхні…» Так з’явилася серія творів, що на сьогодні чи не найпромовистіше розповідає про художницю Ганну Криволап. Мисткіню, яка то занурюється у глибину кольорового живописного простору, то прагне вийти за його межі, то вибудовує свої полотна як цілісні  умовні декоративні структури, то наповнює їх реальними враженнями, то перетворює свої картини на  вигадливі арт-об’єкти. І все ж головним у її творчості залишається живописний кольоропис,  який у кожному новому творі наче розкривається заново. Галина Скляренко

16.08.2012