Батько мені допомагав тим, що лише ускладнював творчі завдання

Ганна Криволап — донька відомого і, вважайте, вже культового українського художника Анатолія Криволапа (лауреата Шевченківської премії, одного з "найдорожчих" сучасних вітчизняних художників у світі).

Втім, Ганна — не тільки донька свого батька, вона ще й самобутній митець, оригінальний художник з унікальним світобаченням. Днями Ганна Криволап вирушає на пленер до Сараєва. Таким чином мисткиня поповнить серію картин "Обрії міст", котру свого часу успішно представила в Київському музеї російського мистецтва.

 

1

 

В інтерв'ю DT.UA Ганна Криволап розповіла про вплив батьків на вибір її творчого шляху, про "галерейне" життя в Україні та боді-арт у Німеччині. У неї простора майстерня. Їдкий запах фарб, зрозумілий творчий хаос. Із вікон відкривається по-зимовому мальовничий пейзаж Андріївського узвозу. Там тане зима. Певно, зазирнула в майстерню й, побачивши спекотні кольори міст на картинах, відчула повів тепла. Осторонь усіх — трохи містичне полотно із зображенням гори, з темним "тілом" якої контрастує її верхівка кольору розпеченої вулканічної лави.

 

1

 

Відразу напрошуються роздуми про буття: скільком із нас, смертних, доводиться сходити кремезною чорною горою, аби дістатися омріяної яскравої верхівки. Та й не дивно, що картина пробуджує в глядачеві вічні теми, адже, як кажуть, художники працюють на вічність. Її тато — "батько нового українського пейзажу", мати, Зінаїда Васіна,— знаний художник-етнограф. І хоча Ганна не працює в напрямі народного живопису, кольористика, ритміка барв її картин містить щось етнічне. Незважаючи на те, що Криволап-молодша навчалася на живописно-театральному відділенні в художника-сценографа Данила Лідера, а пані Зінаїда працювала в театрі художником із костюмів, театральна діяльність Ганни обмежилася розробкою костюмів та декорацій у Німеччині.

 

1

Вона у всьому намагається йти власним шляхом, незалежним від батьківської слави. На "мапі" виставкової діяльності Ганни Криволап уже відзначені Німеччина, Голландія, Туреччина, Швейцарія.

 

— Ганно, чому саме в Сараєві вирішили продовжувати свою серію "Обрії міст"?

— Передусім зазначу, що в пленерах я вже брала участь, зокрема разом із ще приблизно двадцятьма найкращими художниками країни їздила на декілька тижнів до Криму на "Гурзуфські сезони". Тоді напрацьоване ми представили на виставці й видали каталоги. Тепер до Сараєва я їду сама. Це надзвичайно цікаве місто для творчості.

— Чимало ваших картин із "Обріїв міст" присвячено Києву. Можливо, у Сараєві побачили щось спільне з "серцем" України?

— Насправді спільного не знайшла. Як на мене, Київ, порівняно з Сараєвом, — безтурботне, сонячне місто. До речі, незважаючи на те, що я буду далеко від нього, про Київ не забуватиму.

— Певно, для вас важливо, щоб у місті витав історичний дух. А "стійбище людське з асфальту й бетону" взялися б малювати?

— Усе залежить від міста. Воно має впізнаватися системою почуттів, а не тільки ліній та силуетів. Треба вдихнути місто й перекласти своєю мовою. Гадаю, варто побувати в Нью-Йорку і написати його.

— Зважаючи на ваш значний закордонний виставковий досвід, скажіть, яка різниця між специфікою роботи зарубіжних і українських галеристів із художниками?

— Умови співпраці галерей із художниками, як зарубіжних, так і вітчизняних, майже однакові. Інша річ, що в Україні і галеристи, і художники не завжди дотримуються домовленостей. Відповідно, відхилення від заздалегідь передбачених умов призводять до значних і вельми неприємних конфліктів. Натомість, наприклад, у Німеччині умови співпраці чітко регламентовані, а та сторона, що їх порушила, мусить нести юридичну відповідальність, і це не підлягає жодним компромісам.

— Мені доводилося чути від деяких українських художників, що за кодоном галеристи активніше працюють над іміджем митця, ніж в Україні. Погоджуєтеся з такою думкою?

— Нашим галеристам важко вивозити картини за кордон на інтернаціональні ярмарки, адже держава не завжди підтримує сучасних українських художників. У такому разі важливо, щоб митцеві поталанило з галеристом. Мені, наприклад, пощастило плідно попрацювати з "Триптихом", а також із Тетяною Мироновою, яка представляла наші роботи в Маямі, Нью-Йорку. Галеристам важливо розуміти, що працювати над іміджем художника, пізнаваністю його творів на арт-ринку вигідно і для самої галереї, адже заодно і їй роблять ім'я, створюють умови для швидших заробітків.

 

1

Однак справді в Україні цьому приділяють мало уваги. У нас часто спостерігається протилежна ситуація: галереї розкручують себе завдяки відомим художникам. Невідома галерея може виставити картини знаного митця, як результат — підвищить свій рейтинг, а потім уже експонує роботи менш популярних художників.

 

— Стосовно мистецьких напрямів… Одного разу ви зауважили, що непроста соціально-культурна ситуація в Сараєві не залишає вас байдужою. Чи не думаєте створити якийсь арт-проект соціального спрямування, тим паче що чимало митців-сучасників нині активно торкаються актуальних суспільних проблем?

— Я не цікавлюся соціальним напрямом у мистецтві. Для мене головне — зробити мову своєї творчості більш виразною. Передусім художник має бути сучасним у вдосконаленні себе як митця. Звернення до соціальних тем не гарантує, що художника автоматично почнуть вважати сучасним.

— Яким, на вашу думку, українське мистецтво має поставати в очах іноземців?

— Зазвичай увагу звертають на вітчизняне мистецьке життя XVIII—XIX ст., пропускаючи не менш багаті на творчі досягнення періоди. Важливо пам'ятати, що в Україні мистецтво завжди було виразним. Навіть трипільські часи характеризуються розвиненим естетичним світовідчуттям і культурою загалом.

 

1

Тому, як на мене, іноземцям треба показувати українське мистецтво від давніх часів до сьогодні. Сучасні художники на основі класичної школи зберегли вражаючу колористику, яку ми бачимо в мистецьких творіннях з українського минулого. Але, знаєте, іноземці активніше цікавляться українською культурою та історією, ніж наші співвітчизники.

 

— Як щодо поняття моди в мистецтві?

— У наш час модно, щоб мистецтво прямувало в напрямі шоу. Проте бути модним не означає бути сучасним. Важливо просто знайти свій шлях самореалізації. Є художники, котрі малюють те, що купують, а в інших — купують те, що вони малюють.

— Свого часу в одній із галерей влаштовувався перформанс із солістами Національної опери…

— Тій події передувала ціла історія. У років вісімнадцять я перебувала в Німеччині, там захопилася боді-артом. На той час у нас про таке мистецтво не знали. Повернувшись до України, зробила перформанс, де продемонструвала своє вміння у боді-арті. Потім уже на полотнах зобразила фігури, що представляли боді-арт. Тож метою було не шоу. Хотілося зробити мій живопис іншим, живим, завдяки його поєднанню з музикою й танцем. Це був цікавий досвід, що змінив мою творчість, сприйняття деяких речей. Узагалі, люблю відкривати в собі нові грані, працювати одночасно над кількома серіями картин, що загострює відчуття кожної з них, паралельно народжує нові ідеї. А взагалі, дуже важливо мати школу…

Так, без знань може вийти цікавий експеримент чи імпровізація, але глибини не буде. До того ж зі школою можна вибрати те, що хочеш, а не те, що вмієш. Інтуїція, підкріплена академічними знаннями, допомагає робити правильний вибір. Навчаючись у Данила Лідера, хотіла додати своєму живописові ідейності. Лідер бачив, що я живописець, що я не робила так, як він казав, що якісь сценографічні речі виконувала у власному живописному плані. Та при цьому не заважав мені, а розумів.

— Батьки-митці вчили вас творчого самовиявлення?

— З дитинства я дуже багато творчо працювала. Батькам подобалося те, що я робила, тому вони мене підтримували. В академії були досить високі вимоги, і батько паралельно давав мені складні, серйозні завдання й цим самим допоміг.

— Часто намацуєте спільну творчу нитку між собою та батьком?

— У дитинстві я малювала поруч із мамою, а батько тим часом штудіював у майстерні. Він працював в абсолютно академічній системі. Моя яскрава абстракція його приємно шокувала, вважав таке моє природне відчуття талантом. Тепер основна спільність між мною та батьком — робота із яскравими кольорами. Інколи ми наштовхуємося на однакові кольорові комбінації, але теми, сюжети у нас різні. Можливо, влітку зробимо щось спільне.

11.01.2013

Посилання: