Відома українська художниця Ганна Криволап ексклюзивно впустила Еспресо.TV до своїх майстерень, показала місця-натхнення і відкрила своє бачення арт-середовища в Україні та за кордоном

У її майстерні дуже атмосферно. Байдуже де – на київському історичному Андріївському узвозі, в українському селі Засупоївці чи в Сараєві на тлі гір, де вона живе два роки. Простір, залитий світлом, терпкий запах фарб, розмаїття пензлів... І якщо ви здебільшого уявляєте собі студію митця у творчому безладі, то в майстерні Ганни Криволап все чисто та впорядковано – саме в таких умовах народжуються картини, щедро написані спраглими барвами. І ось з одних полотен розвиваються українські стрічки, на інших відкриваються пейзажі Києва, Гурзуфа, Сараєва, Стамбула. І в кожній роботі бачимо знану "криволапівську рису" – тонке відчуття кольорів. Цій художниці вдається знаходити гармонію між інтуїцією та академічними знаннями, злагоджено поєднувати яскраві, часом навіть їдкі, кольори не тільки на полотні, а й в одязі – погодьтеся, таким вмінням обдарований далеко не кожен. Ганна Криволап з тих, хто вперто вдосконалює свої вміння. Як результат – участь у міжнародних пленерах, представлення живописних творів на масштабних арт-проектах, персональних виставках в Україні та за кордоном. Як ось днями на її картини дивився Нью-Йорк – в Українському інституті Америки. Натхненна найбільшим містом США, його галереями та музеями,  Ганна Криволап впустила Еспресо.TV за куліси свого життя та творчості…

"Люблю працювати над декількома серіями одночасно"

Тоді посилюється відчуття кожної з них. Навіть на виставці, що нещодавно проходила в Українському інституті Америки, представлені декілька моїх серій – "Криниці", "Горизонти" та "Стрічки". Остання найновіша, вона дуже довго зріла в голові. Я побачила стрічки на мосту над озером Супій вже давно. Щоразу бачила нові відтінки настрою. Коли вітер їх роздував, було відчуття, ніби то долі людей, на тлі вічного пейзажу, чи вночі, коли світлом фар нібито виривалися одні, а інші пропадали в темряві… Мене зацікавила тема абстрактних стрічок-доль на тлі глибини  незмінного пейзажу.

Попри все серія "Київські горизонти" є основною лінією в моїй творчості, де на кожному етапі я доповнюю її новими роботами. Наприклад, нещодавно увиразнила її циклом із зображеннями  Андріївської церкви. Андріївська церква та узвіз є, на мій погляд, однією з основних точок відліку київського пейзажу. До того ж продовжую серію "Обрії міст". Доповнила її Сараєвом, Дубровником, вже почала писати Нью-Йорк і, знову ж таки, продовжуватиму Київ.

Свого часу я захоплювалася боді-артом, робила проекти, де перепліталися музика, танець і живопис, працювала над декораціями, костюмами для вистави в Німеччині. Але усе, що я робила та роблю, все одно пов'язано з живописом. Просто іноді він виходить у третій вимір, але то не є самоціль. Швидше – продовження живопису.  

Щодо натхнення у творчості – так, це важливо. Однак приходить воно під час роботи, коли працюєш щодня! Щодо того, чи важливо для мене писати в живописних місцях… Знаєте, коли заглиблююся в роботу, то нічого не бачу. Але по закінченню сповнитись красою та енергією природи – це просто необхідно. Щаслива, що працюю посеред краси: маю майстерню з фантастичним виглядом на Андріївський узвіз та з таким самим фантастичним виглядом на озеро Супій у Засупоївці! А ось із майстерні в Сараєві відкривається панорама Балкан. Повний набір: гори, місто, озеро! Пощастило (усміхається). Зараз мені одна сараївська галерея – Preporod – дала для роботи своє приміщення з духом старого міста... Клас!

"Сараєво – дуже цікаве місце для творчості"

Тут дуже цікава атмосфера! Місто, в якому на 100 метрах стоїть католицький храм, православна церква, мечеть та синагога, та все це на тлі живописних Балкан - надзвичайно!

Уже маю тут улюблені місця, де відкривається панорама на місто. Дуже люблю погуляти по Башчаршії (площа – серце давнього міста. – Д. Ф.), особливо в її мусульманській частині, попити боснійської кави у вуличних кав'ярнях під співи муедзинів та дзвони католицького та православного храмів. Неймовірна панорама на місто відкривається з гольф-клубу, розміщеного трохи над містом. Дуже люблю фортецю Бієла Табія (Білий Бастіон), звідти видно все Сараєво, дахи різних стилів, річку. Знаєте, тут чарівний вигляд як удень, так і вночі! А ще люблю відвідувати Національну галерею, де проходять найцікавіші арт-події, та Музей сучасного мистецтва Ars Aevi.

Попри цю красу в Сараєві ситуація дуже відмінна від України, оскільки мистецтво тут тільки для митців: ні держава, ні бізнесмени нічого не роблять, щоб змінити ситуацію. Навіть головний музей тривалий час був зачинений.

"Україна – європейська країна, і у мистецтві  також"

Українське мистецтво має ґрунтовну реалістичну  базу, це те, чим ми вирізняємось. І вже на цій базі існує багато напрямків. І дуже прикро, що про нього за кордоном майже ніхто не знає, бо воно майже не представлене у світі, тільки поодинокі випадки. Натомість усіх нині цікавить політична ситуація в Україні… І мені вона, звісно, не байдужа, хоча живу зараз в Сараєві. Чесно кажучи, ці події вирвали на деякий час від творчості, але повернулася, бо  розумію, що кожен повинен виконувати свою роботу добре, займатися тим, що він може зробити найкраще – від того залежить, як всі ми будемо жити. Але я проти політизації та спекуляції політики в творчості. Не розумію, коли непрофесіонали лізуть у політику.

Попри складну ситуацію, з моїх спостережень, культурний простір в Україні розширюється, художники працюють...

"Мені цікаво виставляти свої твори за кордоном"

Бо можу побачити їх в іншому середовищі. Однак ні я, ні мій тато (Анатолій Криволап. - Д. Ф.), туди не рвемося. Нас зазвичай запрошують. Наприклад, ініціативу в організації виставки в Українському інституті Америки повністю взяла на себе арт-менеджер Людмила Рабій, яка живе та працює там.

Відносини галерея – художник у кожного вибудовуються індивідуально – як в Україні, так і за її межами. А втім, істотна різниця зарубіжних галерей в тому, що вони працюють над ім'ям  художника, а він займається своєю справою. А в Україні галереї працюють вже з відомими іменами.

Як на мене, було би добре, якби у нас одні галереї співпрацювали лише з молодими художниками, другі – з реалістами, треті – із тими, хто працює в етно-жанрі. І звісно, нам дуже бракує державного музею сучасного мистецтва в Києві і його філіалів по Україні.

"Без знань не буде глибини"
Із ними можна обрати те, що зараз хочеш, а не те, що вмієш. Я віддаю дуже велике значення школі. На мій погляд, це  обов'язкова основа для подальшої творчості. Проте згодом треба забути все, що вчив, і відшукати себе.

Викладати мені не пропонували, але це дуже нелегко – комбінувати творчість і викладання, та для цього треба мати педагогічний хист. Я поки в собі цього не відчуваю.

 

"Мені дуже приємно, що мої батьки – відомі художники"

Але це не впливає на творчість. Хіба стимулює ніколи не зупинятись.

Мама (Зінаїда Васіна – Д. Ф.) – художник-етнограф, досліджує історію українського костюму, автор відомого двотомника "Літопис українського вбрання", брала участь у створенні перших українських абеток, працювала в театрі художником із костюмів.

Мій тато вкладає частину себе в кожну роботу – і це окремо від його топ-професіоналізму – тому його роботи мають містичній магнетизм. Ми часто обговорюємо роботи та творчість – це дуже важливо та цікаво. У таких бесідах з'являються цікаві проекти та думки. Я користуюсь багатьма його порадами, бо ми дуже схожі. Він був одним із моїх наставників, дав чимало живописних речей, ускладнював мені завдання. Завдяки його суворій школі сьогодні я легко перемикаюся, наприклад, із реалістичності на абстрактність, легко розширюю палітру свої можливостей.

 

"У  сучасному мистецтві багато гонки за модою"

Це нецікаво, поверхневості багато. А модне – це те, що завтра буде нецікаво та його можна, як одяг, викинути. Натомість хочеться, щоб мистецтво було настільки модним, скільки сучасним. Як на мене, сучасне віддзеркалює епоху та всі її настрої, торкаючися вічності, тому завжди буде цікаве.

 

Штрихи біографії

Народилася 1977 року в Києві.

Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури. Навчалася на живописно-театральному відділенні в відомого українського художника-сценографа Данила Лідера.

Член Національної спілки художників України, міжнародного арт-об’єднання "Syrlin Kunsverein International".

Географія виставок: Україна, Німеччина, Грузія, Туреччина, Австрія, США.