Ім'я київської художниці Ганни Криволап з'явилося на мистецькій сцені наприкінці 1 990-х років, коли вона, тоді ще студентка Національної Академії мистецтва і архітектури, почала експонувати свої роботи в Україні та за кордоном, стала лауреатом конкурсу живопису в місті Такасакі в Японії. Сьогодні на її рахунку біля двадцяти виставок в Києві, Нюрнбергу, Тбілісі, Верті ( Голландія), Саарбрюкенені, Штутгарті ( Німеччина)... її ім'я та твори постійно з'являються на шпальтах газет та журналів, Ганна Криволап - учасниця багатьох мистецьких фестивалів та великих художніх виставок.

Чим же так приваблює творчість молодої художниці глядачів та критиків? Яскравістю вільного кольоропису, живим пульсуючим рухом живописних мас, що наче переливаються за межі полотна, входять у навколишнє середовище напруженими енергійними фарбами та ритмами.

А ще - відчуттям мистецтва як захоплюючого святкового дійства, яке здатне прикрашати та змінювати світ у самій людині та навколо неї. Тому її живопис - це, насамперед "кольорова гра у просторі", де важливими стають рух пензля, окремий вправно зафіксований авторський "жест" і та "безпосередність " пластичного висловлювання, що зачаровує своєю легкістю та невимушеністю, радістю від самого процесу малювання - накладання фарби на полотно...
Вже перші роботи Ганни були пов'язані з тим напрямком нефігуративного живопису, який ще з початку 1 990-х був окреслений відомою сьогодні в Україні групою "Живописний заповідник", одним із засновників якої став її батько - Анатолій Криволап. Однак, якщо метою групи було "утвердження живопису в його чистій специфічності", "звільнення" від ідеологічних, соціальних, сюжетних і зображальних завдань, що тоді, на руїнах радянського мистецтва, повертало вітчизняну образотворчість до модерністських проблем і відкривало перед нею нові перспективи, то для покоління Ганни звернення до абстрактного малярства стало природнім, і саме з нього починалися для неї осягнення живописного простору. Ранні роботи Ганни - яскраві абстрактні полотна, написані густо, пастозно в насиченій сонячній кольоровій гамі (бузкове, ультрамаринове, червоне, жовтогаряче, зелене ), наче виростали з творів її батька, долаючи його зважені кольорово-пластичні структури притаманною їй самій імпульсивністю, темпераментом, розкутістю. А одночасно - тою декоративною стихією, яка була обумовлена не тільки природою її художнього обдарування, а й засадами фахової освіти. Адже в Академії мистецтв Ганна навчалася на чи не найцікавішому її відділенні театрально-декороційного живопису. Так гра та видовищність не тільки увійшли в образність її малярства, а й значною мірою визначили спрямування творчих зацікавлень.

З 2000 року Ганна Криволап захоплюється акційним мистецтвом, зокрема боді-артом, стає автором кількох перформансів, де малярство, живопис, різноманіття кольорового світу розгорталося у новітніх театралізованих формах. Розмальовані нею на очах у публіки юнацькі тіла на тлі її абстрактних полотен наче безпосередньо "оживлювали" їхній живопис, "олюднювали" фарби, переносили кольорові сполучення в реальний простір, де вони перетворювалися на персонажів малярського дійства. Фігури ніби сходили до глядачів з картин, долаючи кордони між художнім та реальним простором, поєднуючи їх між собою. В цих перформансах художниця наче унаочнювала самих процес творення її живопису, де кольори та фарби окреслюють свою власну художню реальність, вибудовують свій "мальовничий" світ, різноманітний, рухливий, по-святковому піднесений. Проте, точніше не вибудовують, а саме "обігрують", " витанцьовують", адже імпровізаційність та видовищність надає їм своєрідності, перетворює таємничий процес малювання, кольоропису на захоплюючу гру.

Однак "робота з фігурами" не залишилася для Ганни лише одним з видів творчої діяльності, а й вплинула на її живопис. З перформансів людські фігури почали входити в її картини, визначивши коло їхніх образів. "Розмальовані тіла", а точніше - кольорові маси , що набувають форм людських постатей, динаміка кольорових площин, "озмістовлена" живим людським рухом , що розчиняється в ущільненому декоративно-живописному просторі характеризує її твори останніх років. Дивлячись на них, згадуєш тезу Пікассо про трансформацію реального в художнє, де життєвий мотив, позбавлений конкретності місця та часу, насичує форми і кольори своїм внутрішнім змістом: " Це вже не дві людини, а форми і кольори: форми і кольори, що поступово сприйняли ідею цих двох людей і зберігають в собі трепет їхнього життя". Фігуративні роботи Ганни Криволап невіддільні від її абстрактних творів. Написані так же яскраво і вільно, так же невимушено поєднують вони в собі дух імпровізації, гри, спонтанного жесту і композиційної зваженості, відчуття кольорових гармоній та цілісності простору.

Живописна творчість Ганни Криволап продовжує ту традицію мистецтва, що була започаткована ще на початку XX століття Анрі Матісом, який мріяв про чисте, гармонійне мистецтво, вільне від зайвої деталізації та описовості, здатне найпростішими засобами передавати почуття, яке б дарувало стомленій людині ясність і радість. Роботи Ганни Криволап і справді переносять глядача в світ молодості, сонця і свята, наповнюють простір життєстверджуючою енергією, де живопис, зі всіма його таємницями, безліччю загадок, можливостей, змін та особистих відкриттів, так чи інакше залишається "захоплюючою грою з кольором", що несе радість, надає життю такої необхідної йому яскравості і несподіваності.